FANDOM


Zagadkova-planeta-Nibiru

Планета Нібіру – найзагадковіше небесне тіло в сонячній системі. Астрономи до цих пір не прийшли до єдиної думки про місцезнаходження і параметри цієї таємничої планети. Ще Йоганн Кеплер в 1804 році припустив, що між Марсом і Юпітером повинно знаходитися якесь космічне тіло, Алексіс Бювар в 1821 році пояснив впливом невідомого об’єкта зміну траєкторії Урана, а Джозеф Брейді в 1972 році помітив відхилення в русі комети Галлея. Лише завдяки космічним дослідженням, вдалося сфотографувати (в інфрачервоному діапазоні) цю невидиму планету і уточнити її характеристики: за даними “Вояджеру” за орбітою Плутона знаходиться планета з періодом обігу більше 1000 років; радіус її орбіти в три рази перевищує відстань між Сіріусом і Сонцем, а маса в п’ять разів більше маси Землі.

Набагато більше інформації про Нібіру надали історики, а, точніше, палеуфологі. У розвиток палеуфології, науки про свідоцтва і наслідки відвідування Землі інопланетянами в давнину, великий внесок вніс американський сходознавець Захарія Ситчин (Січін). Він розшифрував написи на знайдених в Африці вавилонських копіях шумерських табличок.

Сітчин дійшов висновку, що в зображуваній шумерами Сонячній системі, крім відомих, входила ще одна планета. Таке трактування зображень дозволило розшифрувати всі записи. Сітчин припустив, що священна вавилонська планета Мардук і є таємничєю Нібіру.

У 1976 році вийшла книга Сітчина «12 планета», в якій він, спираючись на оригінальний іудейський текст Старого Завіту, тексти аккадских («Енума Еліша») і шумерських міфів, а також на розшифровані написи на табличках, доводить існування Нібіру.

Згідно шумерської міфології планета Нібіру прибула в Сонячну систему після довгих космічних поневірянь, коли Землі ще не було й близько. Найстарішою і найбільшою планетою нашої системи в той час була Тіамат. З нею зіткнувся один із супутників Нібіру, розколов Тіамат навпіл. Одна половина розсипалася на уламки, сформувавши пояс астероїдів між Марсом і Юпітером, а друга змінила орбіту і наблизилася до Сонця. Ця друга половина і стала згодом Землею. За нею пішов найбільший супутник Тіамат, що став супутником Землі, Місяцем. Після зіткнення з Тіамат планета Нібіру залишилася в Сонячній системі і почала обертатися по витягнутій еліптичній орбіті навколо Сонця, роблячи одне коло за 3600 років.

«Планета перетину » (так перекладається слово Нібіру) отримала свою назву завдяки орбіті, що перетинає кілька орбіт інших планет Сонячної Системи. Орбіта Нібіру проходить через точку зіткнення з Тіамат, а напрямок її руху назад всім іншим планетам Сонячної системи.

Вторгнення Нібіру вплинуло і на долі інших планет. Так, в результаті зіткнення, Плутон перетворився з супутника в самостійну планету, Уран змінив градус нахилу на «лежачий», а супутник Нептуна, Тритон, почав рухатися по ретроградній орбіті.

Zagadkova-planeta-Nibiru-4

Коли прилетить Нібіру

На думку шумерів, Нібіру стала не тільки причиною виникнення Землі, а й основою зародження на ній життя. Згідно шумерським міфам Нібіру населяли розумні істоти, аннунаки («зійшли з небес на землю»), тривалість життя яких становила 360000 земних років, але на Нібіру була загрозлива екологічна обстановка, пов’язана з охолодженням планети через діри в озоновому шарі. Вчені аннунаків знайшли вихід: побудувати щит навколо планети. Для створення цього щита потрібно було золото, за яким була відправлена експедиція на Землю. Аннунаки почали будувати міста в районі сучасного Іраку. Видобуток золота був організований в одній з долин на південному сході Африки.

Шумери стверджують, що контактували з прибульцями. Аннунаків вони вважали богами, які створили за допомогою своїх глибоких знань в генетиці людську расу і подарували ій цивілізацію. Також люди отримали від них знання з багатьох наук, включаючи астрономію. Уран, Нептун і Плутон були відкриті після XIX століття, в той час як шумери 6000 років тому вже знали про їх існування. Шумери розташовували точною інформацією про сім супутників Сатурна, а також про форму та розміри Землі – ці та багато подібних фактів роблять шумерські міфи правдоподібними в очах учених сучасності.
Zagadkova-planeta-Nibiru-3

Великий інтерес представляють також інтерпретації шумерських міфів про Нібіру в дослідженнях езотериків і тлумачів Біблії. Так, автори вавилонських текстів стверджують, що Нібіру проходила повз Юпітер під час свята Акиту і наблизилася до Марса в другому місяці року. До кінця року Нібіру «справила на Землі потоп». Але, відповідно до Старого Заповіту, перший день потопу – 17 день другого місяця (Бит.7: 11), а кінець – початок нового року (Бит.8:13). Дослідник Алан Елфорд називає точну дату цієї події: в 10 983 р. до н.е. Нібіру проходила між Землею і Венерою, тоді і стався, за результатами його розрахунків, потоп. У шостому розділі Біблії міститься згадка про «ніфілімів» («зійшли з небес»). Більшість дослідників сходяться на тому, що ніфіліми і аннунаки – одні й ті ж істоти.

Володимир Баранин, який проводив дослідження разом з Сітчиним, пов’язує символи на полях Уїлтшира (Англія), що з’явилися в липні 1990, з наближенням Нібіру найближчим часом. Він вважає ці символи попередженням. В.Баранін прогнозує зустріч нашої планети з Нібіру в 2158.

Дослідник-езотерик Девід Піннегар, який вивчав круги на полях в Лонгвуд Уоррен (США) влітку 1995 року, прийшов аналогічного висновку. Деякі сучасні езотерики пов’язують швидке наближення Нібіру до Землі з такими співпадаючими за часом подіями: кінець епохи Риб і початок епохи Водолія, кінець астрономічного циклу (обертання Сонячної системи навколо Сиріуса), вхід Землі в фотонну смугу Світлої енергії.

З приводу характеру прийдешніх змін думки розходяться: частина езотериків вважає, нас чекає Армагеддон. Зрушаться полюса, результатом чого стане потоп; Нібіру притягне до неба воду з океанів, яка потім обрушиться на Землю; наша планета опиниться під шквалом метеоритних дощів – ось найпоширеніші припущення. Інші дослідники вважають, що відбудеться Квантовий стрибок і Великий Перехід Людства в Шосту расу й інший вимір. Після цього люди відновлять здатність до телепатії, цілительства, ясновидіння, збільшиться тривалість життя.

Однак не всі вчені поділяють переконання, що Нібіру і Мардук – просто різні назви однієї і тієї ж планети. В результаті власних досліджень історик-езотерик Олександр Філатов прийшов до висновку, що планети Мардук і Нібіру не мають нічого спільного. Мардук дійсно вторглася в Сонячну Систему, розколів Тіамат, половина якої згодом стала Землею.

Zagadkova-planeta-Nibiru-2

Однак Нібіру тим часом вже перебувала у складі Сонячної системи, рухаючись по орбіті, близькій до сучасної земної. Орбіта Нібіру розгорнута таким чином, що перетинає шлях прямування Землі, звідси пішла назва «планета перетину». Коли на Нібіру почалися проблеми з екологією, аннунаки розпорошували земне золото у себе в атмосфері, щоб захистити планету. Останні дослідження в області нанотехнологій показують, що нанесення мікрошарів золотих частинок робить об’єкт невидимим. Сучасні астрономи не бачать Нібіру, тому що ця планета стала невидимою близько двох тисяч років тому.

При зближенні Землі і Нібіру остання впливає на електромагнітне поле нашої планети, що кожен раз стає причиною зсуву земної кори щодо ядра. Через це, стверджує Філатов, траплялися багато катаклізмів і незвичайні явища планетарного масштабу: події, описані в Біблії, коли Сонце знаходилося в зеніті близько доби; всесвітній потоп; море розступилося перед ізраїльтянами і т.д. Філатов припускає, що 3600 років – це не період одного обороту Нібіру навколо Сонця, а тривалість декількох обертів, що складають єдиний цикл. Його дослідження підкріплені розрахунками та спираються на шумерські записи і на інші древні свідчення.

Джерело Редагувати